Простір твого натхнення
Листоноша Валентина, доїхавши до крайніх хат на Садовій, злазила з велосипеда й далі вела його руками. Не тому, що втомилася. Просто на Садовій жила Люта. Руда, кудлата — здалеку схожа на копицю сіна, яку хтось необачно навчив гавкати. Звідки вона взялася в селі, ніхто не знав. Одного березня просто з’явилася біля крамниці й лишилася. Гавкала…
Під лавкою стояла тарілка. Не миска, а саме тарілка — щерблена, з блакитним обідком, з тих, що доживають віку на балконі серед банок. У ній мокли розварені макарони, скибка хліба й шматок ковбаси, який дощ уже перетворив на щось безбарвне. Тетяна присіла навпочіпки й підняла тарілку двома пальцями. — Давно її отак годують? — Пів…
— Злазь із плити, розбійнику. Бублик навіть вухом не повів. Сидів собі на краю плити, поклавши обидві лапи на білий емальований чайник, і дивився на Оксану Миколаївну поглядом людини, яка тут головна, а решта — так, персонал. — Я кому кажу? Обпечешся ж. Кіт повільно кліпнув. Мовляв, жінко, ти двадцять хвилин тому налила в чайник…