Мене так років тридцять ніхто не називав

Мене так років тридцять ніхто не називав

— Та ось, підібрав сьогодні. Надворі мороз, а хтось їх виставив просто на вулицю. І рука ж не здригнулася… Михась прочинив картонну коробку й показав Марії двох цуценят, що спали в обнімку. — Ох, Михасю, ти невиправний, — зітхнула вона. — Сам без родини в гуртожитку тулишся, а звірину цю всю влаштовуєш по вищому розряду….

Читати далі
Утікач

Утікач

Біля хвіртки стовпчиком сиділо сіре кошеня й чекало, поки вона підійде. Марія Павлівна зупинилася. Рішення було непросте. Бо вдома в неї вже жили троє котів. Двоє — цілковиті хулігани, а третій і зовсім розбійник, відчепися-від-мене. Коротше кажучи, вони були єдиною її відрадою для душі й радістю в житті. * * * Жила Марія Павлівна сама….

Читати далі
Обід у серветці

Обід у серветці

За тридцять один рік на заводі Василь жодного разу не доїв свій обід до кінця. У заводській їдальні до цього звикли, як звикають до гудка на перерву. Він брав котлету або курячу ніжку, гречку з підливою, склянку компоту, сідав за крайній столик біля вікна і з’їдав рівно половину. Решту загортав у паперову серветку, складав учетверо…

Читати далі
Уперше для себе

Уперше для себе

Аркуш із фотографією собаки Тамара Сергіївна носила в сумці дев’ять днів. Складений учетверо, між гаманцем і футляром для окулярів, він уже протерся на згинах. А вона все не могла вирішити, чи має право хоч комусь про нього сказати. Зняла його з дошки оголошень у бібліотеці, куди й досі приходила щочетверга вести читацький гурток. Волонтери з…

Читати далі
А я? Я вам не сімʼя?

А я? Я вам не сімʼя?

— Андрюшо, я боюся кота. Наталя розштовхала чоловіка о пів на шосту ранку, і вигляд у неї був нехороший. — Що?! — Андрій підскочив, відкинувши ковдру. — Наталю, ти чого? — Він сидить біля ліжечка Глібка, і шерсть на загривку сторчма… А потім свою лапищу став до нього тягнути. Андрюшо, я боюся. Поки загнала його…

Читати далі
Так він же в Нюші на нашийнику написаний

Так він же в Нюші на нашийнику написаний

— Вибачте… З Нюшею нічого не сталося? Настя розгублено дивилася на телефон. Голос у трубці був жіночий і зовсім незнайомий. — Вона сьогодні не прийшла мене навідати. Я хвилююся. — Пробачте, а… звідки у вас мій номер? — Так він же в Нюші на нашийнику написаний. Разом з ім’ям. — А ви… часто бачитеся? —…

Читати далі
Так він же в Нюші на нашийнику написаний

Так він же в Нюші на нашийнику написаний

— Вибачте… З Нюшею нічого не сталося? Настя розгублено дивилася на телефон. Голос у трубці був жіночий і зовсім незнайомий. — Вона сьогодні не прийшла мене навідати. Я хвилююся. — Пробачте, а… звідки у вас мій номер? — Так він же в Нюші на нашийнику написаний. Разом з ім’ям. — А ви… часто бачитеся? —…

Читати далі
Той, хто завжди чекав

Той, хто завжди чекав

Капці з’являлися на ґанку щоранку, ще до того, як сонце діставало до сходинок. Сашко перевіряв разів десять. Увечері заносив їх у сіни, ставив під лавку на те саме місце, де вони стояли роками, і накидав на двері гачок. А вранці виходив з відром до криниці й бачив через паркан ту саму картину. Біла стіна хати,…

Читати далі
Подарунок на доріжці

Подарунок на доріжці

Того ранку Лідія Сергіївна ледь не наступила на свій подарунок. Вона вже спустила ногу з ліжка, намацуючи в’язаний капець, і раптом завмерла: на доріжці біля ліжка хтось дихав. Тихо, часто, зовсім не так, як дихає доросла кішка. Вона поволі опустила погляд. І так і сиділа, затиснувши долонями рот, бо інакше, мабуть, скрикнула б на всю…

Читати далі
Подарунок на доріжці

Подарунок на доріжці

Того ранку Лідія Сергіївна ледь не наступила на свій подарунок. Вона вже спустила ногу з ліжка, намацуючи в’язаний капець, і раптом завмерла: на доріжці біля ліжка хтось дихав. Тихо, часто, зовсім не так, як дихає доросла кішка. Вона поволі опустила погляд. І так і сиділа, затиснувши долонями рот, бо інакше, мабуть, скрикнула б на всю…

Читати далі
Повернутись до верху