Тварини

Учора Боня вперше за місяць не прийшла до мене спати. Я лежала й чекала знайомого поштовху матраца. Вона завжди стрибала на ліжко з одного й того самого боку, від вікна, важко, як мішечок із картоплею. Не дочекалася. Встала, пішла шукати. Боня спала в передпокої на своєму улюбленому місці — на моїй зимовій куртці, яку я…

Хліб я ховаю в сніг. За автостанцією, між сміттєвим баком і бетонною стіною, є щілина, куди не пролазять ні коти, ні вітер. Там у мене завжди щось лежить: шкуринка, шматок булки, курячий хрящик, який я не догризла, бо почула кроки. Люди думають, що собаки ховають їжу з жадібності. Ні. Ми ховаємо її тому, що ніколи…

Сніг Ромка побачив уперше в житті тиждень тому. І за цей тиждень устиг його зненавидіти. Спершу він навіть зрадів. З неба повільно падало щось біле й легке, він ловив сніжинки лапою, а ті танули, лишаючи на подушечках холодні краплі. А вранці виявилося, що білим укрило все: двір, доріжки в парку, смітники. І пластиковий контейнер з-під…

Степан Опанасович прокидався раніше за півнів. Не тому, що так звик за сорок років роботи в колгоспній майстерні, а тому, що о п’ятій ранку в хаті ставало холодно. Грубка за ніч вихолоняла, і перше, що він робив, ще в кальсонах і вовняних шкарпетках, — підкладав дрова, дмухав на жар і слухав, як потріскує береза. А…

Собак Алла Григорівна не любила сорок вісім років. Точно знала, з якого дня. Їй було дванадцять, і мама купила їй на базарі перші справжні чобітки — червоні, лаковані, з маленькою пряжкою збоку. Того ж вечора, поки чоботи сохли на ґанку, сусідський пес Бровко відгриз пряжку з лівого. До правого чобітка він не дістався тільки тому,…

Собак Алла Григорівна не любила сорок вісім років. Точно знала, з якого дня. Їй було дванадцять, і мама купила їй на базарі перші справжні чобітки — червоні, лаковані, з маленькою пряжкою збоку. Того ж вечора, поки чоботи сохли на ґанку, сусідський пес Бровко відгриз пряжку з лівого. До правого чобітка він не дістався тільки тому,…

Термос із кавою так і залишився стояти на тумбочці в передпокої. Андрій згадав про нього вже за містом, коли рука за звичкою потяглася до підстаканника і намацала порожнечу. Повертатися не став. Сьогодні у Фастові він здавав будинок: два поверхи, дах під металочерепицю, тепла підлога, яку перекладали двічі, бо замовник у середині ремонту передумав щодо плитки….

Повідець ми купили за тиждень до Сергійкового дня народження. Темно-зелений, вузенький, з маленьким карабіном. Продавчиня в зоомагазині сказала, що на цуценя до п’яти кілограмів саме те. Сергійко всю дорогу додому тримав його в кишені куртки й раз у раз перевіряв, чи не загубив. Собаку він просив із першого класу. Спершу несміливо, у листах під ялинку….

На моєму холодильнику висить календар, який щороку дарують в аптeці на розі. Кошенята, соняшники, а внизу кожної сторінки знижки на лікu. Цієї осені я вперше почала на ньому щось позначати. Не візити до лікаря і не дні народження онуків. Рисочки простим олівцем. Одна рисочка — один день, який Бім просидів біля хвіртки, де його більше…

Біля дверей під’їзду Малий завжди зупинявся. Не гавкав, не скиглив, просто впирався всіма чотирма лапами в плитку й дивився на Ганну Миколаївну знизу вгору так, ніби вона вела його не у двір, а на край світу. — Ну ходімо, ходімо, — умовляла вона, легенько підтягуючи повідець. — Три кроки, і травичка. Ніхто тебе там не…