Простір твого натхнення
На моєму холодильнику висить календар, який щороку дарують в аптeці на розі. Кошенята, соняшники, а внизу кожної сторінки знижки на лікu. Цієї осені я вперше почала на ньому щось позначати. Не візити до лікаря і не дні народження онуків. Рисочки простим олівцем. Одна рисочка — один день, який Бім просидів біля хвіртки, де його більше…
Біля дверей під’їзду Малий завжди зупинявся. Не гавкав, не скиглив, просто впирався всіма чотирма лапами в плитку й дивився на Ганну Миколаївну знизу вгору так, ніби вона вела його не у двір, а на край світу. — Ну ходімо, ходімо, — умовляла вона, легенько підтягуючи повідець. — Три кроки, і травичка. Ніхто тебе там не…
Біля дверей під’їзду Малий завжди зупинявся. Не гавкав, не скиглив, просто впирався всіма чотирма лапами в плитку й дивився на Ганну Миколаївну знизу вгору так, ніби вона вела його не у двір, а на край світу. — Ну ходімо, ходімо, — умовляла вона, легенько підтягуючи повідець. — Три кроки, і травичка. Ніхто тебе там не…
На записі з камери немає нічого такого, що хотілося б показувати людям. Темна кімната. Пляма від акумуляторного ліхтаря на стіні. Пластикова переноска на кахлі. Збоку на стільці сиджу я — у пуховику поверх светра, з телефоном на колінах. У кутку екрана цифри: 3:17. Рудий кіт, який досі лежав, притулившись до переноски боком, підводить голову. Кілька…
Варька не любила воду. Олег Тимофійович знав це про свою собаку напевно: за шість років вона жодного разу не пірнула за палицею, не погналася за качками, хоч ті нахабно пропливали в неї під самим носом. Річка для Варьки була чимось на зразок сусідського подвір’я. Видно, пахне, цікаво, але лізти туди не варто. Тому того квітневого…
Варька не любила воду. Олег Тимофійович знав це про свою собаку напевно: за шість років вона жодного разу не пірнула за палицею, не погналася за качками, хоч ті нахабно пропливали в неї під самим носом. Річка для Варьки була чимось на зразок сусідського подвір’я. Видно, пахне, цікаво, але лізти туди не варто. Тому того квітневого…
Іванові було двадцять п’ять, Софії — двадцять два. Вони зустрічалися майже чотири роки й давно знали, яким хочуть бачити своє весілля: без пафосу, довгих застіль і нескінченних конкурсів. — Я хочу просто гарний день, — сказала якось Софія. — Щоб дерева, трава, наші люди поруч… і щоб ми не бігали від одного столу до іншого….
— Алло Степанівно, стійте! Ви ж зараз разом із тією валізою зі сходів поїдете! Марина саме поверталася з магазину й побачила сусідку між другим і третім поверхами. Літня жінка стояла, притулившись плечем до стіни, а біля її ніг височіла темно-синя валіза, набита так щільно, що блискавка ледь сходилася. У старій п’ятиповерхівці ліфта не було. —…
У таксі сіла молода жінка з дитиною на руках. Місяців п’яти-шести, не більше — у в’язаній шапочці, зі сплячим личком. Слідом умостився її чоловік. — Куди? — спитав літній водій. — Міський дитячий будинок, будь ласка. Машина рушила. Таксі шелестіло шинами по мокрій від осіннього дощу дорозі, водій не поспішаючи вів її знайомими вуличками —…
Олег уже збирався замикати машину, коли почув дивний звук. Спочатку подумав, що десь під сидінням перекочується дрібна монета чи скрипить пластик. День був важкий: дванадцять годин за кермом, затори, пасажири, нескінченні дзвінки. Хотілося тільки піднятися у квартиру, розігріти вечерю й мовчки посидіти на кухні. Та звук повторився.Тихеньке, майже безсиле: — Мяу… Олег завмер із ключами…