Простір твого натхнення
Того листопадового ранку мокрий сніг липнув до шибок і одразу сповзав униз прозорими доріжками. У дворі під старими липами чорніли калюжі, а на дитячому майданчику гойдалася порожня гойдалка — вітер раз у раз штовхав її, і вона тихо поскрипувала. Лідія Іванівна сиділа на кухні, гріла долоні об чашку з чаєм і вже хвилин десять дивилася…
— Водію, у вас тут щось здoхлo. Олексій підвів очі на дзеркало. Чоловік у синій куртці сидів боком, затуливши ніс рукавом, і дивився так, ніби це особисто Олексій щось сховав під сидінням і мовчить. — Нічого не чую. — Та ви що. Тягне ж, як з підвалу. Олексій утягнув повітря. І справді — щось було….
О другій ночі на подвір’ї так тихо, що чути, як у бочці під ринвою зривається крапля. Максим сидів на перевернутому відрі біля буди, тримав у долоні пляшечку з теплою сумішшю і намагався не думати про те, що вставати вже за чотири години. Двоє кошенят тицялися мордочками йому в пальці, промахувалися, пищали й починали спочатку. Поруч,…
О пів на другу ночі Тарас шкріб лід із лобового скла пластиковою карткою, бо щітка загубилася десь іще з осені. Пальці не гнулися. За спиною, на ґанку, стояла Оксана — пуховик поверх домашнього светра, картонна коробка під пахвою, складений удвоє плед. — Може, до ранку почекаємо? — сказав він, не обертаючись. — Оксан, там мороз…
Роман вибирав кошеня три місяці. Спершу гортав оголошення, потім перейшов на розплідники, зберігав фотографії в окрему теку на телефоні й щовечора показував дружині: дивись, який. Хотів британця, з круглою мордою і трохи невдоволеним виразом, ніби кіт щойно почув від тебе дурницю. Навіть ім’я вигадав заздалегідь — Барон. Барон мав приїхати в новій переносці, яку Роман…
Куртка пахла брудною водою. Мар’яна тримала її над ванною за плечі — як тримають щось чуже — і дивилася, як з рукава стікає бура вода. Тонкою ниткою. Довго. Ніби там усередині був цілий ставок. У правій кишені знайшлися три каштани, ключ від велосипедного замка й половина шоколадного батончика, розмоклого до стану каші. Ігор сидів на…
— Ліно! Ліночко, відчиняй. Я ж чую, що ти вдома. Бабуся Ганна стукала в двері не кулаком, а зігнутим пальцем. Тихо, але вперто. Так стукають, коли готові простояти на сходах хоч півгодини. За дверима нарешті почулися кроки. Босі, повільні. Клацнув замок. — Доброго ранку. Виглядала Ліна так, наче спала одягненою. Волосся зібране абияк, светр із…
— Ліно! Ліночко, відчиняй. Я ж чую, що ти вдома. Бабуся Ганна стукала в двері не кулаком, а зігнутим пальцем. Тихо, але вперто. Так стукають, коли готові простояти на сходах хоч півгодини. За дверима нарешті почулися кроки. Босі, повільні. Клацнув замок. — Доброго ранку. Виглядала Ліна так, наче спала одягненою. Волосся зібране абияк, светр із…
Ключі Олег поклав не на полицю, а в кишеню — щоб руки залишалися зайняті. Так було легше мовчати. У правій руці він тримав картонну коробку, перемотану скотчем, з дірками, пробитими ножем біля самого дна. Усередині щось ледь ворухнулося, і коробка хитнулася. Рита вийшла з кухні з телефоном у руці. Подивилася спершу на годинник на стіні,…
Карина розклала папери на кухонному столі так ретельно, наче збиралася підписувати документи на нерухомість, а не планувати весілля. Роздруковане меню. Схема, хто де сидить. Зразки запрошень із золотим тисненням по краю. Фотографії залу, який вона вподобала ще в травні. — Дивись, твою маму посадимо сюди. Моїх батьків окремо, бо вони цілий вечір сперечатимуться. А дружку…